Історія села Курінька

/Files/images/P3121059.JPG

Село Курінька Чорнухинського району Полтавської області є центром Куріньківської сільської ради, якій підпорядковуються також села Скибенці та Нетратівка. Розташоване село на лівому березі річки Удай за 23 км від райцентру Чорнухи, за 18 км від залізничної станції Пирятин та за 5 км від автотраси Пирятин-Шостка.

За 3 км від Куріньки, на правому березі Удаю, розташований ландшафтний заказник «Червонобережжя» (площа 805 га, заснований 1990 року).

Перші достеменні писемні відомості про Куріньку датуються початком XVI століття.

Назва села походить від загального іменника «курінь», що, найвірогідніше, свідчить про зв’язок цієї назви з життям уходників і ранньокозацькою суспільною організацією.

З середини XVI ст. Курінька мала високий статус сотенного містечка, а таких населених пунктів у нашому районі лише чотири ( ще Чорнухи , Вороньки і Городище ).

В ряду видатних людей нашого села сотники Курінківської козацької сотні, без сумніву, посідають чільне місце: Тиміш ( 1649 р.), Іван Страховський (1763 р.)

В часи розквіту Вишневеччини (друга чверть XVII) воно стрімко зростає.

З початком Хмельниччини виникає Курінська сотня, яка з перервами існувала понад 130 років.

В кінці XVIII ст. Курінька була значним населеним пунктом, помітним центром ярмаркової торгівлі краю.За даними 1863 року в Куріньці було 314 дворів з населенням 1788 чоловік , була дерев’яна церква і винокурний завод.

В дореволюційний період землі належали панам і поміщикам , а умови праці селян і батраків були важкі і за них ніхто не дбав .Проте революційних подій 1905 – 1907 років не було. Значною подією в селі було відкриття в 1912 році шкільного будиночку, побудованого за кошти Лохвицької повітової земської управи ( земська школа до цього часу виконує свою освітянську функцію ). Цьому передувало прийняття закону від 3 травня 1908 року «Про обов’язкову загальну початкову освіту» Радянська влада в Куріньці встановлена в 1918 році. В 1919 році панська земля була поділена по 0,5 га на душу. Більшість селян об’єднувались в комітети незалежних селян, а в березні 1931 року були створені перші колгоспи «Заможне життя» ( голова Бойко Микола) і імені Ворошилова ( голова Тищенко Сергій). Колективізацію закінчено в 1934 році.

Страшною сторінкою в історії села є 1932 – 1933 роки – роки голодомору. Курінька в Чорнухинському районі є село, де від голоду вимерло чи не найбільше людей ( близько двохсот осіб).

За роки довоєнних п’ятирічок в Куріньці запрацювала семирічна школа , побудовано 4 корівники, 3 свинарники, клуб на 300 місць, відкрито бібліотеку.

З 18 вересня 1941 р по 18 вересня 1943 р Курінька була окупована німецькими військами. Під час окупації були зруйновані і розграбовані колгоспні двори, клуб перетворено на церкву. Фашисти розстріляли 8 чоловік, в Німеччину на роботи вигнано 137 юнаків і дівчат. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 94 чоловіки. Війна залишила на території села багато могил. В основному це могили воїнів Південно-Західного фронту, що проходив Курінькою. Це поодинокі могили невідомим солдатам на польку та біля школи, могила старшого лейтенанта Південно-Західного фронту Захарова Петра Павловича

Відлік сучасної історії Куріньки можна вести від середини 80-х років ХХ ст., тому що починаючи з 1986 року було вжито суттєвих заходів по відродженню села, і саме тоді вона набула сучасного вигляду. В ті роки за рахунок державних і колгоспних коштів в селах сільської ради було збудовано новий дитячий садок, торговий центр, будинок побутового обслуговування, банний комплекс і навіть будинок пристарілих. Крім того проклали асфальтовану дорогу до Нетратівки, розпочали будівництво шкільного спортзалу і підвідного газопроводу. В 1987-1993 роках на території сільської ради було зведено 52 житлові будинки.

Соціально-економічні негаразди 90-х років завдали чималої шкоди нашому селу. Так сільський клуб припинив своє існування, будинок побуту так і не відкрився, торговий центр не працює, а банний комплекс взагалі був зруйнований.

Нову спробу відродити село розпочав сільський голова В.Голуб, обраний 2006 року. За останні три роки було здійснено газифікацію сіл сільської ради, відновлено роботу клубу, облаштовано новий центр Куріньки, впорядковано вулиці і зони відпочинку.

Можливо, в майбутньому село стане улюбленим місцем відпочинку городян, адже кількість постійних жителів у ньому стрімко скорочується. Так , якщо у 1984 році в Курінці було 229 дворів (451 житель), то у 2009 році їх лишилось 106 дворів (188 постійних жителів).

Нині в Куріньці працює загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ( 37 учнів). Також працюють фап, бібліотека (понад 10 тис. томів), відділення зв’язку, приватний магазин. Єдиним підприємством на території сільської ради є сільськогосподарське ТОВ «Повстинагроальянс», що обробляє понад 4 тис. га земельних угідь.

В Курінці народився відомий поет, член Спілки письменників України – Дмитро Шупта.

Гімн села

Де кручі і квітучії поля,
Де тихий Удай котить свої води.
Тут пращурів священная земля
Серед краси чарівної природи.

І доки я живу на цій землі,
Допоки в рідний дім веде мене стежина,
Село моє, вклоняюся тобі,
Спасибі, що ти є, моя ти Батьківщина.

З буремних днів і вогняних дощів,
Моя Курінька завжди воскресала.
З часів козацьких і до наших днів
Боролася, творила, працювала.

./Files/images/DSC04184.JPG

Історія Куріньківської школи

В травні 2012 року Куріньківська школа І-ІІ ступенів відсвяткувала свій ювілей. Їй 100 років. Щорічно в Україні багато шкіл святкують свої ювілеї. Є школи ще старіші, які пережили дуже тяжкі часи, є значно молодші, які тільки починають свій шлях. Та хіба є якась різниця у віці? Головне, що 100-річчя - свято незвичайне, яке спонукало нас взятися за відповідальну роботу і уважно вивчити минуле школи…

/Files/images/DSC08462.JPG

Яка вона, столітня школа, що виконує освітню функцію до сьогодні? Часто гості Куріньки, які вперше бачать будівлю школи, запитують, чи не церква була в ній раніше. І ми пояснюємо, що це колишня земська школа, Сластьонова школа, яка від початку будівництва не припиняла працювати­­ - це не просто будинок, архітектурний масив української культури, національна святиня, котру треба берегти.

В 1912 р. Лохвицьке земство спорудило шкільний будиночок зі службою в містечку Курінька. Будівництво велось традиційним, народним шляхом. Школа споруджувалась за проектом Опанаса Сластьона, людини-митця з широкими творчими можливостями та енциклопедичними здібностями графіка, живописця, архітектора, етнографа, фольклориста, мистецтвознавця, педагога.

/Files/images/03082007243.jpg

Шкільний будинок відповідав функціональним, технічно-будівельним та естетичним вимогам. Окрім цього, він мав національний колорит, пов'язаний з місцевим ландшафтом, довколишньою мальвничою лісостеповою природою Чорнухинського краю. Краси і своєрідності школі надавали вежі з шпилями – високі, двоповерхові, з довгими вузькими вікнами. Крім чисто службового призначення, вони мали й декоративне, бо в карниз включали шестикутну форму – герб Лохвицького повіту. Вежі на школі, як громадській споруді села, набувало символу духовного поступу народу, його тяги до знань, до світлого в житті.

Спочатку земська школа мала чотирирічний термін навчання, яке було безкоштовним. Класи були переповнені:від 50 до 80 учнів. Після 1917 року всі земські школи були перетворені на єдині трудові, а навчання стало семирічним.

Не переставала школа функціонувати аж до жовтня 1941 року. В цей час німецької окупації приміщення школи було частково зруйноване. Бомба, яка розірвалася під передньою стіною. зруйнувала передній лівий вугол і стіну. Та після звільнення села школу відбудували всього за три місяці.

В роки окупації вчителька Марія Дмитрівна Кривохвост стає організатором підпільної групи, що діяла в Куріньці. Вона була арештована і розстріляна німцями в 1942р.

В післявоєнні часи школа не поміщала всіх дітей сіл Куріньки, Скибенець та Нетратівки. Тому діти навчались ще і в приміщенні сільського клубу.

З 1967 року школа стає восьмирічною, а з 1986 – дев’ятирічною.

1964 був побудований допоміжний корпус школи, в якому розміщувався невеликий спортзал та їдальня з кухнею. 1988 року цей корпус був перепланований під класні кімнати, майстерню та просторіший обідній зал.

На початку 80-х бляшана покрівля школи була покрита шифером, а 1985 року було побудоване приміщення котельні і школі з’явилось водяне опалення. З 1989 до 1993 рр. велася добудова великого спортивного залу з майстернею та новими класними кімнатами, що ось уже майже 20 років залишається незавершеною.

За своє сторічне існування школу очолювали чимало директорів, з яких достеменно вдалося встановити 15 прізвищ.

Перший керівник школи - Микола Корнійович Проц.

Найдовше на цій посаді перебували Овсій Михайлович Михно(1945 – 1958 рр.).

Григорій Тимофійович Ясько (1959 – 1969 рр.), Людмила Василівна Бойко (з 1987р.)

Директорами були: Шевченко Юрій Іванович – з 1958 по1959р., Ясько Раїса Федорівна -- з 1969 по 1971р., Демченко Михайло Олексійович – 3 1971 по 1972р., Марченко Федір Григорович – з1972 по 1974р., Кулик Володимир Миколайович – з 1974 по 1978р., Никоненко Світлана Данилівна – з 1978 по 1980р., Гава Василь Олексійович – з 1980 по 1983р. ,Головкін Юрій Федорович – з 1983 по 1985р., Бойко Анатолій Васильович – з 1985 по 1987р.

Сільська школа взагалі, а така як наша – своєрідний оберіг, унікальне середовище в нашому суспільстві, у якому поряд із модернізацією, інформатизацією, зберігаються духовність і традиції народу.

Кiлькiсть переглядiв: 786

Коментарi